ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування
препарату
РАНІТИДИН
(RANITIDINЕ)
Загальна характеристика:
міжнародна і хімічна назви: ranitidinе, N-[2-[[[5-[(діметиламіно)метил]-2-фураніл]метил]тіо]етил]-N’-метил-2-нітро-1,1-етилендіамін,
гідрохлорид;
основні фізико-хімічні властивості: таблетки вкриті оболонкою, від жовтого до
оранжево-жовтого кольору, зі специфічним запахом. На поперечному розрізі видні
два шари.
склад: 1 таблетка містить ранітидину гідрохлориду у перерахуванні на ранітидин
150 мг;
допоміжні речовини: целактоза, натрію кроскармелоза, аеросил, магнію
стеарат, гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), титану двоокис пігментний
або титану діоксид, тропеолін 0.
Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.
Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на травну систему і метаболізм.
Засоби для лікування пептичної виразки. Код АТС А02В А02.
Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Противиразковий
засіб. Блокує гістамінові Н2-рецептори мембран парієтальних клітин
слизової оболонки шлунка. Знижує базальну і стимульовану секрецію соляної
кислоти, зменшуючи об’єм шлункового соку, викликаного роздратуванням
барорецепторів (розтягання шлунка), харчовим навантаженням, дією гормонів і
біогенних стимуляторів (гастрин, гістамін, пентагастрин, кофеїн). Ранітидин
зменшує кількість соляної кислоти в шлунковому соку, не пригнічує печінкові
ферменти, пов’язані з цитохромом Р 450, не впливає на концентрацію гастрину в
плазмі крові, а також продукцію слизу.
Фармакокінетика. При
пероральному прийомі швидко всмоктується в ШКТ. Максимальна концентрація в
крові складає 478 нг/мл при прийомі внутрішньо і досягається через 2-3 год.
Частково метаболізується в печінці до N-оксиду (головний метаболіт, 4 % дози),
S-оксиду і деметилюється.
Період напіввиведення при
нормальному кліренсі креатиніну (після прийому внутрішньо) – 2-3 год.; при
зниженому (20-30 мл/хв) – 8-9 год. Екскретується нирками через 24 год., у незміненому
виді виводиться близько 30 % перорально введеної дози.
Проникає через
гістогематичні бар’єри, у т.ч. через плацентарний, але погано – через
гематоенцефалічний бар’єр. Досить значимі концентрації визначаються в грудному
молоці. Швидкість і ступінь елімінації мало залежать від стану печінки і
пов’язані в основному з функцією нирок.
Показання для застосування. Виразкова хвороба
шлунка і дванадцятипалої кишки (лікування і профілактика), НПЗЗ-гастропатії,
післяопераційні виразки; рефлюкс-езофагіт, синдром Золінгера-Елісона; хронічна
диспепсія з епігастральними і загрудинними болями; профілактика стресових
виразок, рецидивів кровотечі, синдрому Мендельсона.
Спосіб
застосування та дози. Дорослим, внутрішньо, не розжовуючи, запиваючи
невеликою кількістю води.
Виразкова
хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки (у фазі загострення), післяопераційні
виразки – 150 мг (1 таблетка) 2 рази на добу або 300 мг (2 таблетки) на ніч,
протягом 4 тижнів. У пацієнтів з виразками, що не зарубцювалися за цей термін –
продовження лікування протягом наступних 4 тижнів.
Профілактика
рецидивів – 150 мг на ніч; для пацієнтів, які палять – 300 мг на ніч.
НПЗЗ-гастропатії
– 150 мг 2 рази на добу або 300 мг на ніч протягом 8-12 тижнів; профілактика –
по 150 мг 2 рази на добу.
Ерозивний
рефлюкс-езофагіт – 150 мг 2 рази на добу або 300 мг на ніч, протягом 8 тижнів,
при необхідності курс лікування продовжують до 12 тижнів. При II-III ступені
тяжкості рефлюкс-езофагіту дозу збільшують до 600 мг/добу у 4 прийоми, протягом
12 тижнів. Тривала профілактична терапія – 150 мг 2 рази на добу.
Для
купірування больового синдрому – 150 мг 2 рази на добу, протягом 2 тижнів. При
недостатній ефективності лікування може бути продовжене в тій же дозі протягом
наступних 2 тижнів.
Синдром
Золінгера-Елісона – початкова доза 150 мг 3 рази на добу, при необхідності – до
6 г/добу.
При
хронічних епізодах диспепсії – по 150 мг 2 рази на добу, протягом 6 тижнів.
Для
профілактики розвитку синдрому Мендельсона – 150 мг за 2 години до наркозу і
напередодні ввечері. Породіллям під час пологів – по 150 мг через кожні 6 год.
Пацієнтам,
із ризиком кровотечі, що зберігається, після внутрішньом’язового або
внутрішньовенного введення, внутрішньо, по 150 мг 2 рази на добу.
Пацієнтам
з порушенням функції нирок потрібна корекція режиму дозування. При кліренсі
креатиніну менше 50 мл/хв – 150 мг/добу.
Хворим,
що знаходяться на гемодіалізі, чергову дозу призначають відразу після
закінчення гемодіалізу.
Для
лікування пептичної виразки у дітей рекомендована доза Ранітидину складає від 2
мг/кг до 4 мг/кг 2 рази на добу. Максимальна добова доза – 300 мг.
Побічна дія. Головний біль, запаморочення,
сонливість, вертиго, тривога, збудження, депресія, галюцинації (в основному у
важкохворих і літніх пацієнтів), оборотна розпливчастість зору, мимовільні
рухи; аритмії (тахікардія, брадикардія, асистолія, AV блокада, екстрасистолія);
запор, діарея, нудота, блювання, болі в животі, панкреатит; гепатоцелюлярні,
холестатичні чи змішані гепатити з жовтяницею або без неї; артралгії і міалгії;
підвищення креатиніну в крові; лейкопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз,
панцитопенія, гіпоплазія кісткового мозку й апластична анемія; гінекомастія,
імпотенція, зниження лібідо; алопеція, сип, мультиформна еритема,
ангіоневротичний набряк, анафілаксія.
Протипоказання. Гіперчутливість, цироз печінки з портосистемною
енцефалопатією в анамнезі; порушення функції печінки і нирок; вагітність,
лактація (на період лікування припиняють).
Передозування. Передозування супроводжується посиленням побічної
дії препарату. Лікування: індукція блювоти або промивання шлунка, при судомах –
діазепам внутрішньовенно, при брадикардії – атропін, при шлуночкових аритміях –
лідокаїн.
Особливості застосування. З обережністю застосовують у хворих з порушенням
функції нирок, з порфірією (в анамнезі). Перед початком лікування варто
виключити наявність злоякісних новоутворень у шлунку і дванадцятипалій кишці.
У хворих літнього віку з порушеннями функції печінки або нирок можливий
розлад (сплутаність) свідомості, що обумовлює необхідність зниження дози.
Різко відміняти препарат небажано (синдром рикошету).
При тривалому лікуванні ослаблених хворих в умовах стресу, можливі
бактеріальні ураження шлунка з наступним поширенням інфекції.
Необхідне регулярне спостереження за пацієнтами (особливо похилого віку
та з вказівками в анамнезі на пептичну виразку шлунку та/або дванадцятипалої
кишки), які приймають Ранітидин разом з нестероїдними протизапальними засобами.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Антациди,
сукральфат сповільнюють абсорбцію ранітидину, тому перерва між їх прийомом
повинна складати не менше 2 год.
Пригнічує метаболізм у печінці феназолу,
амінофеназолу, гексобарбіталу, пропранололу, діазепаму, лігнокаїну, непрямих
антикоагулянтів.
Підвищує концентрацію метопрололу у сироватці
крові, при цьому період напіввиведення метопрололу збільшується.
Зменшує всмоктування кетоконазолу та
ітраконазолу.
Умови і терміни зберігання. Зберігати у сухому, захищеному від світла та
недоступному для дітей місці, при температурі не вище 25 0С.
Термін придатності – 3 роки.