Укреотид

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

(Uсreotidе)

Загальна характеристика:

міжнародна назва: octreotidum;

основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна рідина без запаху;

склад: 1 мл розчину містить 0,1 мг октреотиду;

допоміжна речовина: вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Гормони, що гальмують ріст. Октреотид. Код АТС НО1С В02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Синтетичне похідне гормону соматостатину, що виявляє подібні з ним фармакологічні ефекти, але має більш тривалу дію. Знижує секрецію СТГ, ТТГ, чинить антитиреоїдну, спазмолітичну дію. Знижує кислотопродукцію, моторику ШКТ. Пригнічує патологічно підвищену секрецію гормону росту, пептидів і серотоніну, що продукуються у гастроентеро-панкреатичній ендокринній системі. У нормі знижує секрецію гормону росту, що спричинюється аргініном, стресом та інсуліновою гіпоглікемією; секрецію інсуліну, глюкагону, гастрину й інших пептидів гастроентеропанкреатичної ендокринної системи, що спричинюється прийомом їжі, а також секрецію інсуліну і глюкагону, що стимулюється аргініном; секрецію тиреотропіну, що спричинюється тиреоліберином. Пригнічення секреції гормону росту в октреотиді (на відміну від соматостатину) проходить у значно більшій мірі, ніж інсуліну. Введення октреотиду не супроводжується феноменом гіперсекреції гормонів за механізмом “негативного зворотного зв’язку". У хворих на акромегалію знижує концентрацію гормону росту і /або соматомедину А в плазмі крові. Клінічно значуще зниження концентрації гормону росту (на 50% і більше) відмічається майже у всіх хворих, нормалізація ж вмісту гормону росту в плазмі (менше 5 нг/мл) досягається приблизно у половини хворих. При карциноїдних пухлинах призначення октреотиду може приводити до зменшення вираженості симптомів захворювання, у першу чергу таких, як припливи і діарея, клінічне поліпшення супроводжується зниженням концентрації серотоніну в плазмі і екскреції 5-гідроксііндолоцтової кислоти із сечею. При пухлинах, що характеризуються гіперпродукцією вазоактивного інтестинального пептиду (ВІПоми), зменшує секреторну діарею. Можливо уповільнення або припинення прогресування пухлини, навіть зменшення її розмірів і особливо метастазів у печінку. Клінічне поліпшення, як правило, супроводжується зменшенням (майже до нормальних значень) концентрації вазоактивного інтестинального пептиду (ВІП) у плазмі. При глюкагономах, незважаючи на помітне зменшення некротизуючого мігруючого висипу, не робить будь-якого істотного впливу на перебіг цукрового діабету (який часто спостерігається при глюкагономах) і, як правило, не приводить до зниження потреби в інсуліні або пероральних цукрознижувальних засобах. У хворих на діарею викликає її зменшення, що супроводжується збільшенням маси тіла, часто відмічається швидке зниження концентрації глюкагону в плазмі, проте при тривалому лікуванні цей ефект не зберігається. Водночас симптоматичне поліпшення залишається стабільним тривалий час. При гастриномах (синдромі Золлінгера-Еллісона) октреотид застосовують як монотерапію або в комбінації з блокаторами Н₂-рецепторів і інгібіторами протонного насоса, може знизити утворення соляної кислоти в шлунку, можливо зменшення вираженості й інших симптомів, імовірно пов’язаних із синтезом пептидів пухлиною, у тому числі припливів. У деяких випадках відмічається зниження концентрації гастрину в плазмі. У хворих з інсуліномами зменшує рівень імунореактивного інсуліну в крові (цей ефект, однак, може бути короткочасним – близько 2 год). У хворих з операбельними пухлинами може забезпечити відновлення і підтримку нормоглікемії в передопераційному періоді. У хворих із неоперабельними доброякісними і злоякісними пухлинами контроль глікемії може поліпшуватися і без одночасного тривалого зниження рівня інсуліну в крові. У хворих, в яких рідко спостерігаються пухлини, що гіперпродукують рилізинг-фактор гормону росту (соматолібериноми), октреотид зменшує вираженість симптомів акромегалії.

Фармакокінетика. Після підшкірного введення адсорбція швидка і повна. Час досягнення максимальної концентрації (Т max) – 30 хв. Максимальна концентрація в плазмі крові (С max) 5,2 мг/мл при дозі 0,1 мг. Зв’язок з білками плазми – 65%, з форменими елементами крові - дуже незначний. Об’єм розподілу становить 0,27 л/кг. Загальний кліренс – 160 мл/хв. Період напіввиведення (Т 1/2) – 100 хв. Близько 32% виводиться в незміненому вигляді із сечею. Після внутрішньовенного введення, виведення здійснюється в дві фази, з Т1/2 – 10 і 90 хв відповідно. У пацієнтів літнього віку знижується кліренс, а Т1/2 збільшується. При тяжкій нирковій недостатності кліренс зменшується вдвічі.

Показання для застосування. Акромегалія (за відсутності достатнього ефекту від хірургічного лікування, променевої терапії і лікування агоністами допаміну; у неоперабельних хворих, а також у хворих, що відмовилися від хірургічного лікування); купірування симптоматики пухлин гастроентеропанкреатичної ендокринної системи (карциноїдної пухлини з наявністю карціноїдного синдрому; пухлини, що характеризуються гіперпродукцією вазоактивного інтестинального пептиду – ВІПоми; глюкагонома; гастриноми (синдром Золлінгера-Еллісона); інсуліноми; пухлини, що характеризуються гіперпродукцією соматоліберину – соматолібериноми); рефрактерна діарея у хворих на СНІД. Гострий панкреатит. Профілактика ускладнень після операцій на підшлунковій залозі; припинення кровотеч і профілактика повторної кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу при цирозі печінки (у комбінації з ендоскопічною склерозуючою терапією).

Спосіб застосування та дози. Підшкірно, внутрішньовенно краплино. Підшкірно при акромегалії – у початковій дозі 50 – 100 мкг, з інтервалами 8 або 12 год. Надалі підбір дози оснований на щомісячних визначеннях концентрації гормону росту в крові, аналізі клінічних симптомів і переносимості препарату. Для більшості хворих добова доза становить 200–300 мкг. Не слід перевищувати максимальну дозу, що становить 1,5 мг на добу. Якщо після 3 місяців лікування не відмічається достатнього зниження вмісту гормону росту та поліпшення клінічної картини захворювання, терапію слід припинити. При ендокринних пухлинах гастроентеропанкреатичної системи – підшкірно, у початковій дозі по 50 мкг 1–2 рази на добу. Надалі залежно від досягнутого клінічного ефекту, впливу на вміст гормонів, що виробляються пухлиною (у випадку карциноїдних пухлин – вплив на виділення 5-гідроксііндолоцтової кислоти із сечею), і переносимості дозу можна поступово збільшити до 100–200 мкг 3 рази на добу. При рефрактерній діареї у хворих на СНІД - підшкірно, у початковій дозі 100 мкг 3 рази на добу. Якщо після одного тижня лікування діарея не припиняється, дозу збільшують (за умови нормальної переносимості) до 250 мкг 3 рази на добу. При неефективності терапії протягом тижня (у дозі 250 мкг 3 рази на день) лікування припиняють. Для профілактики ускладнень після операцій на підшлунковій залозі – підшкірно, першу дозу 100 мкг за годину до лапаротомії, після операції – по 100 мкг 3 рази на добу протягом 7 наступних днів.

Побічна дія. Анорексія, нудота, блювання, абдомінальні болі спастичного характеру, метеоризм, діарея, стеаторея (без явищ мальабсорбції); гострий гепатит без холестазу, гіпербілірубінемія, підвищення активності “печінкових” трансаміназ і ЛФ, γ-глутамілтрансферази; гострий панкреатит; алопеція. Тривале застосування – холелітіаз, реактивний панкреатит, зниження толерантності до глюкози (зумовлено гальмуванням секреції інсуліну), стійка гіперглікемія, гіпоглікемія, алергічні реакції. Місцеві ефекти: болючість у місці введення, свербіжа, печіння, гіперемія шкіри, припухлість.

Протипоказання. Гіперчутливість до октреотиду. З обережністю – жовчокам’яна хвороба, цукровий діабет, вагітність, період лактації.

Передозування. Симптоми: короткочасне зниження ЧСС, припливи крові до обличчя, абдомінальні болі спастичного характеру, діарея, нудота, відчуття пустоти в шлунку.

Лікування – симптоматична терапія.

Особливості застосування. При пухлинах гіпофіза необхідно ретельне спостереження за хворими через можливе збільшення розмірів пухлин з розвитком звуження полів зору. У цих випадках слід розглянути необхідність застосування інших методів лікування. При лікуванні гастроентеропанкреатичних ендокринних пухлин в окремих випадках може виникнути раптовий рецидив симптомів. У хворих з інсуліномами на фоні лікування може відмічатися збільшення вираженості і тривалості гіпоглікемії. Вираженість побічних ефектів з боку ШКТ зменшується при введенні препарату в проміжках між прийомами їжі або перед сном. Перед початком і в процесі лікування (кожні 6–12 міс.) – УЗД жовчного міхура. Камені в жовчному міхурі, якщо все ж таки вони виявляються, як правило, безсимптомні. За наявності клінічної симптоматики показано консервативне лікування (наприклад застосування препаратів жовчних кислот) або оперативне втручання. Необхідно уникати декількох ін’єкцій у те саме місце через короткі інтервали часу. Перед введенням розчин підігріти до кімнатної температури. Застосування під час вагітності й в період лактації – тільки за абсолютними показаннями. Коливання концентрації глюкози в крові можна зменшити більш частим введенням менших доз. У період лікування необхідний систематичний контроль концентрації глюкози, особливо у пацієнтів із кровотечами з варикозно розширених вен стравоходу, при цирозі печінки підвищений ризик розвитку інсулінзалежного цукрового діабету.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Зменшує всмоктування циклоспорину, уповільнює всмоктування циметидину. Необхідно коригування доз одночасно застосовуваних сечогінних засобів, бета-адреноблокаторів, інсуліну, пероральних гіпоглікемічних препаратів. При одночасному застосуванні Укреотиду та бромокриптину біодоступність останнього підвищується. Є дані, що аналоги соматостатину можуть зменшувати метаболізм препаратів, які метаболізуються ферментами цитохрому Р450 (може бути обумовлено супресією гормону росту). Оскільки неможливо виключити подібні ефекти Укреотиду, препарати, які метаболізуються ферментами системи цитохрому Р450 і які мають вузький терапевтичний діапазон доз, слід призначати з обережністю.

Умови та термін зберігання. Зберігати в захищеному від світла місці при температурі від 8⁰С до 20⁰С. Термін придатності – 2 роки.